Фанфік до твору Т. Шевченка <<Гайдамаки>>
Загинув великий лідер гайдамаків. Не стало Залізняка. Лише оболонка його тіла.
Тим часом душа ще залишалась на землі. Вона, була одягнена в довгу білосніжну сорочину, котра спадала аж попід коліна. До поясу була припасована загнута шабля з довгою ручкою, котра, здавалось була золотою, бо так виблискувала на сонці, що навіть птахи зоглядались, що ж це так світить. Коли б якась людина проходила поблизу то відчула б дивовижний жар. А потім холод від остиглого тіла. Бо як тільки душа йде , то вже нічого не зігріває тіло. Лише могильний холод поширюється навколо нього.
І з кожною секундою ставала душа легшою, та почала підніматись десь у гору попід хмари. І вже хотіла розчинитись в білизні небес, та ось раптом з-під землі виросли страшні кістляві руки та схопили Максимову душу за поділ білосніжного одягу. Там, де вони торкнулись залишався чорний смолянистий слід. Щосекунди він поширювався. Смикнув Максим поділ сорочки і вирвався з лап жахливих ручищ. І полинув вгору. Та не на довго. Чорні плями розповзлись по всій сорочці, зробили її чорною, неначе глибина космічного простору. І стала та одіж такою важкою, що не сила було вже підніматись угору. І полетів Максим вниз, неначе придавлена каменюкою пір’їна. Та не зупинилась його душа, торкнувшись землі,а полетіла далі, у її надра.
Повна темрява оточила Залізняка. Єдиним джерелом світла була шабля, котра висіла на поясі колишнього гайдамаки. Максим вихопив її та виставив перед собою. Шабля, неначе проводир повела його поміж темрявою. Увесь час вона так і норовила вирватись з рук , але Максим не відпускав її. Він розумів , що це його останній шанс вирватись звідси. Скільки він так йшов – невідомо. Можливо цілі століття , а можливо лише кілька хвилин. Але поволі, чорна завіса, неначе шкарлупа яйця почала розвалюватись на шматки. А позаду неї було видно червоне, немов налите свинцем , небо.
Через секунду змінилась поверхні,по якій ступала душа Максима. Він ступив на холодний, неначе лід,пісок. Та гайдамака не звертав на це увагу. Він досі йшов вперед.
Невдовзі Максим помітив на обрії згорблену фігуру. Це був якийсь старець. Довга борода розвівалась , зникаючи десь за спиною. Це налякало заблудшу душу, адже ніякого вітру не було. Гайдамака перехрестився.
В руках у постаті була довга пастуша ґирлиґа. Максим на секунду відвернувся, щоб поглянути на тунель, через який він щойно вийшов. Та того наче й не було. Коли гайдамака знову повернувся. Щоб прослідкувати за дідуганом ¬–– відсахнувся: ВІН стояв уже перед самим лицем . Відійшовши на крок назад Максим спитав:
– Хто ти?
– Ти знаєш хто я.
Замогильний голос старця нажахав душу Залізняка. Він міцніше стиснув шаблю.
– Ти – Сатана.
– Для тебе можу стати.
Максим продовжив засипати дідугана запитаннями.
– Де я? Це пекло?
– Кожен називає це місце по іншому : Лімб, Шеол, Долина Померших, Аваддон, царство Тота, але загалом , це те , про що ти щойно говорив.
– Тоді чому я тут ? Я ж тільки намагався визволити свій народ! Що я зробив не так?
Тембр голосу старця змінився. Він став вкрадливим та напруженим,так, неначе кожної секунди він був готовий вибухнути криком:
– Хіба не ти вбив сотні невинних людей, не жаліючи нікого? Невже не ти убивав усіх, не жаліючи ні жінок , ні дітей? Невже ти думав , що вам так просто це забудуть? Що не помстяться вам? Люди – віроломні створіння. Вони здатні на будь яку підлість. Що не кажи, а найголовніший закон у вас – око за око, зуб за зуб. Цього не зміниш, це у вас у крові.
Злість охопила Залізняка. Він не помітив, як потускніла його шабля.
– Ти хочеш сказати, що я винен у теперішніх бідах свого народу?
– Ну , почасти – так. З чого починається кожна революція? З ідеї. З ідеї , котру уроїв собі якийсь фанатик у голову. Так,здебільшого, такі ідеї геніальні, але вони сховані під шаром бруду та нечистот , неначе не вигравіюваний брильянт , котрий пролежав кілька століть глибоко у землі. Але , справа не в цьому. Всі люди роблять помилки. Ти теж помилився. Не закінчив діло до кінця. Не розрахував усього. Рік вам вдалось тримати владу при собі. А що буде далі? Чому ти не подумав про це з самого початку? ПЕРЕД повстанням?
Залізняк уже не міг цього терпіти. Високо піднявши шаблю , він кинувся на дідугана. Та раптом , зброя у його руках перетворилась на пил і усе зникло. І Максим знову залишився сам . У повній темряві.
Wane_Porter
4
0
18
Проза | Версія для читання 22 жов 2013 о 06:03
непогано проаналізовано історичний уривок; дуже часто українську історію або ідеалізують, або подають дуже песимістично.
тільки тут якось дуже швидко, трохи поверхнево розписана кульмінація. складається враження, що чогось бракує.
і ще тут "Там, де вони торкнулись залишався чорний смолянистий слід. Щосекунди він поширювався." поширюватися - то більше до запаху, хіба що був задум такої абстракності.
ну і набільше жаль, що такий кінець
тільки тут якось дуже швидко, трохи поверхнево розписана кульмінація. складається враження, що чогось бракує.
і ще тут "Там, де вони торкнулись залишався чорний смолянистий слід. Щосекунди він поширювався." поширюватися - то більше до запаху, хіба що був задум такої абстракності.
ну і набільше жаль, що такий кінець
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
